Оленівка: квінтесенція жорстокості

Вихід у полон.
‍Оленівка.

Оборона Маріуполя навесні 2022 року тривала 86 днів, з яких 82 —  у повному оточенні. З метою збереження життів особового складу 16-го травня 2022 року вище військово-політичне командування України наказало близько 2500 бійцям Маріупольського гарнізону, серед яких було близько 1000 військовослужбовців 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» НГУ,  вийти з території заводу «Азовсталь» у полон. Всі вони спочатку потрапили до колишньої Волноваської виправної колонії Nº120 у тимчасово окупованій Оленівці Донецької області.

Розподілення
по бараках

Для азовців виділили два бараки: 9/10 та 1/2, розташовані в лівому дальньому куті колонії. Всередині не було ані ліжок, ані матраців, спали на підлозі. Комусь пощастило — їм залишили каремати. Дехто з військовополонених спав на вулиці біля бараку через те, що місця для всіх бракувало.

Переведення
в барак 200

На початку липня 2022 року одне з приміщень на території промзони колонії почали переобладнувати. З'явилася інформація, що кількасот азовців мають перевести до виправної колонії в Горлівці.
‍
26-го липня в бараках азовців зʼявилися охорона зі списками в руках. Серед тих, чиї прізвища були в списку, представники різних підрозділів «Азову»,  як рядові, так і офіцери. Досі не зрозуміло, хто і як їх обирав але в списках були лише азовці, представників інших підрозділів туди не вносили. 198 осіб. Пʼятьох того ж дня етапували в Донецьке СІЗО. Залишилося 193.

Всередині новоствореного бараку, який до цього був цехом металообробки, стояли двоярусні ліжка. Матраци та подушки надали згодом. Готувався барак нашвидкоруч. За кілька днів до того, як туди перевели азовців, до паркану додали колючий дріт. Неподалік бараку охорона вирила окопи.

Барак 200

Барак був умовно розділений на дві частини. Перша —при вході. Це металева прибудова, де розташовувалась імпровізована кухня.  До другої вели великі та важкі залізні ворота. За ними розташовувався цех, стіни якого зроблені з бетонних блоків. Над головою - металевий дах. У приміщенні стояли преси, станки. Вікна були вгорі, вони не відчинялися. Азовці кажуть, що в перший же день просили вийняти скло, аби було легше дихати, але цього не зробили.
‍
Двоярусні залізні ліжка стояли щільно по всьому бараку. Пройти між рядами було вкрай важко. Ліворуч від входу, як буває в цехах, під стелею розташовувалась двокімнатна будка головного інженера. До неї вели сходи.

День 1. Організація побуту полонених
‍
Ввечері проводилося загальне шикування.
За прізвищами заводили всередину, аби пересвідчитися що всі на місці. Згідно з наказом, не можна було виходити навіть у туалет. А якщо дуже треба, то лише по одному.

При цій процедурі був присутній чоловік із позивним «Охотнік». Він завжди був присутнім у ті моменти, коли полонених перевозили для допитів, переміщували в іншу колонію або передавали на обмін.
‍
Згодом усіх закрили в приміщенні на ніч. Спочатку будку інженера азовці планували обладнати для сну, але згодом вирішили залишити як кімнату для нарад. Саме у ній напередодні теракту вдень 28-го липня збиралися полонені та радилися, коли оголосити відбій — вимкнути всередині світло і лягти спати. Хтось хотів о 22:00, хтось - о 23:00. Вирішили, що о 22:30. Азовці зазначають, що напередодні ввечері охорона наказала всім залишити периметр, не дозволивши ночувати на вулиці.
‍
Азовці зазначають, що напередодні ввечері охорона наказала всім залишити периметр, не дозволивши ночувати на вулиці.

День 2. Ніч, коли відбувся теракт
‍
Приблизно о 23:30 28-го липня пролунав перший вибух. Щось впало за територією колонії. Далі пролунав другий вибух — уже в бараці. Це сталося приблизно о 23:45. Одразу пролунав третій вибух.

За словами азовців, з бараку був  один вихід — через вибиті вибухом ворота та двері з ними поряд, проте в стіні ще утворилась діра — в ближньому лівому куті бараку. Хлопці побачили, що почалася пожежа. Ті, хто могли, повернулися до бараку витягати побратимів, навіть загиблих. Повернулися для того, аби хоча б тіла вціліли.
‍
Після цього азовці прорвали сітку паркану — напередодні, під час огляду бараку, зрозуміли, що це легко зробити. Хто міг, той біг, хто ні — повз у бік будівлі адміністрації колонії. У середині бараку все палало. Чулися крики, але, як кажуть азовці, через вогонь зайти всередину вже було неможливо. Адміністрація колонії не робила нічого, аби загасити пожежу, або надати медичну допомогу пораненим, які помирали від опіків та втрати крові. Звідкись вибігла людина з автоматом та почала стріляти.

День 3. Нам не дали допомогти побратимам
‍
6 годин після вибухів поранені азовці не отримували медичної допомоги. Більшість отримали саме осколкові поранення. У тілах були частини даху, ліжок. Пізніше з тіл витягали навіть пружини та рештки мінвати. Багато азовців отримали опіки.

Представники колонії навіть не намагалися рятувати поранених. Карети швидкої допомоги стояли за воротами. Вони приїхали за 30 хвилин після вибуху. Азовці передали їм пораненого в спальнику, протягнули під парканом, а за якийсь час ці «лікарі» його повернули, хоча він був ще живий. Сказали, що без шансів. На запитання хлопців: «Когось ще передавати?». відповідь: «Ні». Потім просили для побратимів голку, аби зробити декомпресію тим, у кого було поранення грудної клітки. Не дали. Просто перекинули через ворота ганчірʼя, воду, кілька джгутів Есмарха, щось схоже на турнікети та радянські перевʼязувальні пакети.

Приблизно між
‍02:00 та 03:00
годинами ночі

29-го липня на алею вздовж зовнішньої стіни колонії пустили інших полонених медиків. До вибухів в Оленівці вже всі звикли — лінія фронту була недалеко, їх постійно чули. Але ці відрізнялися від інших. Полонені з інших бараків вибігли на вулицю, побачили, що над промзоною здіймається дим. Почули жахливі крики, хоча відстань була досить великою. Зібрали все, що в них було: трохи турнікетів, перев’язувального матеріалу, знеболювального. Але бігти туди не могли — чекали, коли по них прийдуть.
‍
Уся алея була залита кров’ю. У декого була травматична ампутація кінцівок, глибокі рани черевної порожнини, пошкодження голови, численні осколкові поранення. Люди помирали у них на руках. За словами медиків, деякі з постраждалих не мали видимих пошкоджень, але в них був слабкий пульс та низький тиск. Вони зазнали серйозних внутрішніх травм, та без належного обладнання і препаратів медики не могли їм допомогти. Вони робили, що могли. Комусь зупинили кровотечу, наклали турнікет, комусь зробили перев’язки. Під час того, як полонені медики надавали допомогу, деякі з охоронців кидали їм через паркан ганчір’я. Накидали досить багато, воно заздалегідь було порване.

‍

Керівництво колонії байдуже стояло за парканом, не хвилюючись через можливі повторні влучання. Поранених сортували за ступенем важкості для евакуації. Спочатку тих, хто перебував у критичному стані. Найважчих клали біля паркану, ближче до виходу, середнього ступеня тяжкості — посередині, з легкими пораненнями перебували в кінці алеї. Медики вже готові були віддавати людей на евакуацію, але керівництво колонії нікуди не квапилося. Вони почали роздруковувати списки та фото, звіряти всіх. Поки вони це робили, п'ятеро азовців померли від крововтрати.
‍
Кожного впізнавали за фото, які були зроблені під час прийомки в колонію. Спочатку чекали, коли принесуть фото, потім підходили до кожного та заглядали в обличчя. Мало збігатися все: зовнішність, прізвище, татуювання, позивний. У декого через больовий шок було перекошене обличчя, було темно, тому упізнання затягнулося. Згодом охоронці зрозуміли, що роздрукували не всі фото, і побігли додруковувати.
‍
Лише о 05:00 ранку відбулась евакуація. На територію заїхали КАМАЗи. Важкопоранених почали вивозити до донецької лікарні №14 саме вантажівками, а не каретами швидких допомог.  В результаті теракту загинули 53 азовця. Близько 130-ти отримали поранення.

Військовополонений,
який збирав рештки тіл
‍

Один із полонених з бараку 9/10 розповів, що вони почули вибухи, але охорона наказала всім сидіти тихо, за непокору пригрозили розстріляти. Зранку до них прийшли охоронці: «Ну що, ти готовий збирати руки-ноги?».

Богдана повели в промзону. Перші тіла він побачив під парканом на алеї поблизу будівлі адміністрації. Там йому дали маркер і сказали опізнавати тіла. Першими Богдан опізнав хлопців із позивними «Схід», «Лямур», «Джонс» та «Моря». Далі його повели в барак, в якому сталися вибухи. Там, зі слів Богдана, працювали троє так званих «слідчих». Він говорить, що то були деенерівці, але на фото, які знайшла МІПЛ, помітні представники Слідчого коммітету РФ. Можливо, вони приєдналися пізніше.
‍
«Усі ліжка були звалені до купи, їх розсували, аби діставати тіла. Загиблих виносили у невеличкий коридор, я мав їх опізнавати. Утім багатьох опізнати було майже неможливо». — згадує Богдан. Зайшовши в барак, Богдан побачив, що один із вибухів стався в районі вхідних дверей: «Іх просто винесло, одну частину вирвало зі шматком стіни».

‍

Другий вибух, підтверджує він, стався позаду інженерної будки повністю проламавши дах та пробивши частину стіни. Однак ні на відео, ні на інших оприлюднених Росією фото цієї частини бараку не видно, хоча наслідки трагедії приїхали фільмувати численні представники пропагандистських російських ЗМІ. На одному з відео, коли камера знімала ліворуч від входу, чути голос закадром: «А це не знімати?».
‍
Уламки зʼявилися в бараці пізніше. Туди їх принеслинапередодні приїзду журналістів. Богдан на власні очі бачив, як охорона виймала з мішків уламки від снарядів.

Списки поранених
і загиблих
від РФ

29-го липня у російських Telegram-каналах були викладені списки загиблих. Рідні і близькі полонених почали шукати їх і молилися, аби не знайти знайоме прізвище. На жаль, для (на той момент) 48-ми сімей того дня відбулось найстрашніше. Більшість тіл загиблих залишалися на території Оленівської колонії. Обгорілі тіла винесли на вулицю, накрили, деякий час вони лежали просто неба. Надалі їх зберігали в неналежних умовах.

Брехня росіян
та версії
причин трагедії

Росія одразу озвучила власну версію: українська сторона обстріляла Оленівку з використанням американських реактивних артилерійських систем HIMARS. Мовляв, азовці, які були відокремлені у бараці, ставали незручними для української влади, оскільки почали давати свідчення «про злочини київського режиму». Росіяни демонстрували нібито уламки HIMARS, які лежали на лавці.
‍
Проте українські і міжнародні експерти цю версію спростували. У серпні 2022 року фахівці, опитані CNN, зазначали, що Росія, швидше за все, бреше, стверджуючи про застосування HIMARS. По-перше, мали би бути сліди на місцевості, а їх на фото не видно. По-друге, HIMARS на такій невеликій відстані — колонія розташована лише за 15 кілометрів від лінії фронту — використовувати недоцільно, бо це — далекобійна зброя. Натомість було помітно, що внаслідок вибухів виникла пожежа — на фото видно обгорілі тіла.
‍
Тому в перші години після вибухів експерти говорили, що в Оленівці росіяни використали термобаричну зброю. Її зазвичай застосовують для руйнації фортифікаційних споруд під час вуличних боїв. Тоді всередині приміщень все дуже швидко випалюється: впродовж 10–15 секунд зберігається надзвичайно висока температура — 2500°C. Найбільша — в епіцентрі, а далі — менша. У серпні 2022 року генпрокурор України Андрій Костін заявив, що приміщення колонії було знищено не ракетами, а термобаричною зброєю.

ГУР повідомило, що виконавцями теракту є ПВК «Вагнер» (нині — ПВК «Ліга»), яке діяло за наказом Євгена Пригожина, проте вбивства не були погоджені в російському міністерстві оборони.
‍
Росіяни від початку не мали наміру обмінювати полонених українських військових, а натомість піддавали їх тортурам. У катуваннях брали участь бойовики терористичного угруповання «ДНР», найманці ПВК «Вагнер», ФСБ РФ. Тож вибух, який стався в Оленівці 29-го липня, був способом приховати неналежні умови та злочинні форми допиту.

СБУ оприлюднила перехоплену розмову бойовиків «ДНР», у якій йшлося, що росіяни розмістили реактивні системи залпового вогню БМ-21 «Град» поблизу місця розташування колонії, звідки здійснювали обстріл позицій українських сил, проте не отримали вогню у відповідь; крім того, бойовики висловили припущення, що вибух у бараці могли влаштувати зсередини будівлі, про що свідчить характер руйнувань. Жоден з очевидців не чув, як до колонії підлітає ракета. Не було характерного свисту, а вибухи відбувалися самі собою.
‍
Наявні у мережі відео засвідчують, що в окремих приміщеннях колонії повністю вціліли вікна. Це підтверджує, що епіцентр вибуху був усередині знищеної будівлі, а її стіни «погасили» вибухові хвилі та «вберегли» сусідні приміщення. Попередній аналіз відео також засвідчує, що такі сліди від вибуху на стінах найімовірніше могли залишитися саме через «внутрішнє джерело» вибуху.
‍
31-го липня 2022 року аерокосмічна компанія Maxar оприлюднила супутникові фото в'язниці за 27 липня (до вибуху) та 30 липня (після). На фото видно, що внаслідок вибуху пошкоджена лише одна будівля — та, в якій перебували українські полонені. Усі решта приміщень — цілі та без явних слідів ушкоджень.
‍
Італійський військовий експерт Томас Тейнер зробив висновок, що «ймовірно, росіяни замкнули двері, вистрілили всередину через вікна термобаричними боєприпасами РПО-А "Шмель" або МРО-А, а потім чекали, поки всі загинуть». Обидві зброї перебувають на озброєнні «ДНР» з 2014 року.

Повернення тіл

11-го жовтня 2022 року Україна повернула тіла 62-х загиблих українських захисників. Серед них — тіла військових, загиблих в Оленівці. Станом на 2024 рік досі тривають міжнародні експертизи, ідентифікацію тіл у деяких випадках майже унеможливлює значний ступінь ураження погіршений неналежними умовами зберігання в перші місяці після теракту.

Розслідування
без доступу
до місця злочину

На запит МІПЛ в Офісі Генерального прокурора відповіли, що попередня правова кваліфікація — ч. 2 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни). Під час досудового розслідування слідчими опитано 47 осіб, з яких 13 — це військовослужбовці, які перебували в бараку. Найбільшою складністю в ОГП називають те, що «слідство не має доступу до місця теракту та відсутність будь-яких достовірних та об'єктивних даних від міжнародних незалежних організацій у зв'язку з їх недопуском державою-агресором».

Місія ООН

3-го серпня 2022 року Генеральний секретар Організації об'єднаних націй Антоніу Гутерреш оголосив про створення місії ООН зі збору фактів загибелі українських військовополонених в Оленівці. Очільником місії був призначений бразильський генерал Карлос дос Сантос Крус. 8-го вересня голова місії ООН з прав людини в Україні Матильда Богнер повідомила, що Росія відмовила спостерігачам ООН у доступі до місця теракту.
‍
5-го січня 2023 року речник генсека ООН Стефан Дюжаррік заявив, що Гутерреш ухвалив рішення розформувати місію через відсутність умов, необхідних для розгортання місії на місці. У липні 2024 року Асоціація родин захисників «Азовсталі» надіслала листа до ООН із закликом поновити місію.

Розголос
та акції

30-го липня 2022 року родини військовополонених вийшли на Софійську площу в Києві із закликами до міжнародної спільноти визнати Росію державою-спонсором тероризму і домогтися обміну полонених. Вони наголосили, що коли захисники «Азовсталі» склали зброю та вийшли за наказом у полон, ООН та Міжнародний комітет Червоного Хреста запевняли, що їхньому життю нічого не загрожуватиме.
‍
До перших роковин теракту була створена петиція (№22/198728-еп) про започаткування на державному рівні днів скорботи та вшанування пам'яті захисників, страчених внаслідок теракту в Оленівці. Вона набрала необхідну кількість підписів, але, на жаль, не отримала зворотного зв'язку від української влади.